Розклад богослужінь                                        Щосуботи в нашому храмі вечірня о 16.00; у неділю Літургія о 8.00. Сповідь після вечірньої служби або перед Літургією з 7.00.                                         Таїнство Хрещення та відспівування померлих проводяться за потребою, Таїнство Вінчання – у дозволені дні. При храмі працює церковна лавка.

Храмове свято:                                                                28 серпня – Успіння Пресвятої Богородиці

Святині                                                                                 В нашому храмі зберігаються часточки мощів Печерських Святих.

 

Храм має сторінку ВКонтакті – https://vk.com/club123935354

Історія

(нарис Ігоря Миколайовича Бондаренка – мова і стиль автора без змін)

            Історія Православної церкви схожа на життя  самого засновника її – Ісуса Христа. Періоди розвитку та широкого навернення до церкви народів змінювалися чорними часами гонінь та суворої заборони. Вірні християни то молились у великих прекрасних соборах, то ховались у темних катакомбах. Та подвижники святого Православ’я пронесли Христову Віру, як тремтячий вогник церковної свічки, через віки та лихоліття і вручили нам як надію на спасіння, як віру в небесне вічне життя.

            Та події наших часів теж схожі на історію людства. Разом з усією державою клавдіївські             жителі то натхненно будували храми, то на хвилях чорної реакції їх руйнували і топтали святині. Історію треба знати, щоб не повторювати помилки. Зараз ми будуємо сьому церковну споруду за період існування нашого селища. Хай же в цьому храмі виросте нове покоління православних християн, які вже ніколи не дадуть на поругання церковні святині, які побудують нове життя, багате не тільки хлібом насущним, а насамперед твердою Вірою в Бога і великою Любов’ю.

            Селище Клавдієве утворилося на початку ХХ століття. Своєю появою наше поселення завдячує будівництву залізниці Київ-Ковель. У 1902 році з’явилася станція 45-та верста, яка пізніше була названа Немішаєве – ІІ, а в 1913 році Клавдієве. Звичайно, що першими поселенцями були саме залізничники. Це були в основному росіяни, поляки, німці, чехи. Тому в селищі було збудовано і церкву, і костьол, і навіть, за твердженнями старожилів, була синагога. Та все ж першою релігійною спорудою в селищі була православна церква. Є думка, що ініціатором будівництва цього храму був потомок могутнього роду князів Трубецьких. Його будинок був збудований у 1910 році. Можливо, приблизно в 1910 році, недалеко від Трубецьких, на розі сучасних вулиць Ватутіна та Червоноармійської, на території садиби Манченків, відкрилася наша перша селищна церква. Вона дала назву вулиці – Успенська, яку пізніше перейменували на вулицю Ватутіна. Церква була невеличка: можливо, це була каплиця. Тому скоро розпочалося будівництво нової церкви, запланованої ще в 1905 році. Храм Успіння Божої Матері був освячений у 1913 році і мав при собі клас церковно-приходської школи. Знаходилася церква на розі вулиць Піонерської та Франка, яка в ті часи називалася Церковною.

            У 1923 році «за проханням трудящих» церкву закрили, а приміщення повністю зайняла селищна школа. Це приміщення простояло до 1969 року і було зруйновано під час будівництва сучасної школи. А в середині 20-х років була збудована нова церква на розі Фон-Мекковської та Акацієвої вулиць, які зараз називаються відповідно Леніна та Шевченка. Значні кошти на будівництво цієї церкви внесли сім’ї Теймерів та Кеттерлінгів.

            Але, на жаль і ця церква прослужила недовго. Вже в 1935 році церкву було зруйновано. Селищною головою тоді була Катерина Тищенко. Будівельні матеріали з церкви пішли на будівництво піонерського клубу на території школи, приміщення майстерні та на  будівництво селищного клубу, яке було завершено у 1936 році. Селище залишилося без православної церкви. Така ж доля спіткала і церкву католицького вірування. Вона була збудована також приблизно в 1912-1914 роках за садибою Круковських по вулиці Радянській. Місце , де був костьол, виділяється і зараз. У тому ж страшному 1935 році було закрито костьол, а церковні хоругви поклали при вході в селищну Раду витирати ноги.

            І тільки в 1942 році в приміщенні піонерського клубу німецькі окупанти дозволили православним проводити богослужіння. Священиком на той час був о. Володимир, який проживав у флігелі Кеттерлінгів на території сучасної дільничної лікарні. Та тільки радянські війська визволили українську землю, церкву було закрито.

            Навпроти піонерського клубу в ті часи був невеликий флігель, що належав Устимовському. Господар вирішив подарувати будівлю церковній общині. І в 1946 році знову була відкрита Свято-Успенська церква селища Клавдієвого. Її місцезнаходження (біля школи) посприяло багатьом заборонам, наприклад, не можна було дзвонити у дзвони.

            Священиком на той час був отець Асон. До війни він був учителем географії в Пилиповичах, воював на фронті, а після війни став священиком. Після смерті отця Асона правив у церкві о. Миколай.  Деякі прихожани, які були активними членами общини, живі і в наш час, хай Бог дає їм здоров’я. Це хористи Горло Марія Василівна, Музика Нюра. Та більшість вже померли, царство їм небесне. Це хористи: Литвин Олексій – тенор, Сидоренко Софія, Добривечір Ганна, Шовкун Ніна – альт, Кравченко Оксана -дискант, Кравченко Аким Тарасович, Сидоренко Савелій Федотович – бас, Мельник Марія Іванівна, Бородюк Зінаїда –дискант та інші. Особливо треба згадати незмінного регента, людину великої духовної сили Святненка Андрія Івановича. Він закінчив духовну семінарію, але, маючи фізичну ваду (зламана нога), не міг бути настоятелем. І він віддав усі свої фізичні та духовні сили для організації та підвищення майстерності церковного хору. І хор клавдіївської церкви був дійсно одним із найкращих не тільки в нашому благочинні.

            Старостами були Киричко Григорій Михайлович, Штанько. Але найкращим керівником церковного господарства був майже беззмінний староста Кривешко Яків. Безкорисно послугували церкві казначей Бондаренко Віра Тимофіївна, Гунченко Наталія Федорівна, Новосаденко Олександра Олександрівна, Ткаченко Катерина Прохорівна, Токмани Федір Йосипович та Марія Семенівна, Бондаренко Микола Петрович та інші.

            У п’ятдесятих роках, незважаючи на заборону, до церкви ходило багато прихожан не тільки з нашого селища, а й з найближчих сіл: Бабинець, Діброви, Пилипович, Пороскотня та інших.

            На свята збиралось надзвичайно багато людей, особливо в пасхальну ніч. Весь ліс від дитячого садка до школи горів вогнищами. Та знову прийшла чорна година. Влітку 1962 року церкву було закрито. Головою селищної ради в ті часи був Звягін Іван Степанович. У приміщенні церкви спочатку був районний архів, потім шкільний спортзал. А згодом там зробили декілька квартир, де поселились люди. Так залишилось і по цей день.

            На початку 60-х років почався найбільш великий і болісний період для держави і селища – безбожний. Але коріння православ’я ніколи не викорчувати. І ось у 90-х роках почали проростати нові паростки відродження нашої віри. Почався новий період відбудови і підйому православ’я. Це вже нова історія селищної церкви, свідками якої є ми з Вами.

            На початку 1990 року автору цих рядків трапила листівка з програмою кандидата в депутати до районної Ради Кудласевича  Леоніда Йосиповича. В одному з пунктів він обіцяв сприяти відбудові церкви.

            Одного разу в нього зібралися зацікавлені люди, які вирішили організувати церковну общину. На ті часи це було досить складне питання. Для початку необхідно було зібрати якомога більше  підписів жителів нашого селища, організувати двадцятку засновників церковної общини, одержати дозвіл і підписати необхідні документи в районній та обласній Радах, погодити з Комітетом по релігії при Раді Міністрів УРСР і тільки тоді всі необхідні документи відправити на погодження до Москви.

            27 травня 1990 року відбулася сходка жителів селища. Накрапав дощик, але місцева влада була незадоволена цим несанкціонованим зібранням і не пустила людей до клубу. Тому збори відбулися просто неба. Всі люди, що прийшли, з радістю зустріли рішення про організацію православної общини і вибрали двадцятку засновників. Після довгого періоду заперечення державою релігії люди ще боялися відкрито показувати своє прихильне ставлення до розбудови церкви і не хотіли йди в двадцятку. Тому не дивно, що в першу двадцятку потрапили декілька людей у певній мірі випадкових. Але об’єднало їх одне – бажання відтворення в нашому селищі православної церкви. В першу двадцятку увійшли: Заєць Модест Пилипович, п. Новосаденко Катерина Петрівна, п. Духненко Федір Васильович, Чорнобай Олександра Віталіївна, Сидоренко Тетяна Свиридівна, Баюрин Микола Григорович, Токман Раїса Григорівна, Бородюк Тетяна Василівна, Гуменюк Галина Петрівна, Музиченко Ганна Олексіївна, Хвостенко Софія Гнатівна, Іванченко Людмила Василівна, п. Гапошко Марія Іванівна, п. Мальська Ганна Гурівна, Скавронський Віктор Максимович, Александрова Катерина Олексіївна, Тучина Ганна Олексаендрівна, Кудласєвич Леонід Йосипович, Шарапова Раїса Максимівна, п. Пус Іван Митрофанович, Бондаренко Ігор Миколайович.

            І почалася рутинна організаційна робота. Її в основному проводили Заєць М.П., Новосаденко К.П., Кудласєвич Л.Й., Бондаренко І.М. Виходили і виїздили багато сотень кілометрів. І ось через 6 місяців відбулася радісна подія. З Києва приїхав уповноважений Комітету по релігії при Раді Міністрів і оголосив про затвердження нашої православної общини. На цьому ж засіданні двадцятки було обрано старосту. Ним став Володимир Миколайович Товстенко. Казначеєм та бухгалтером  було обрано Раїсу Григорівну Токман. Так почався новий період історії нашої селищної церкви Успіння Божої Матері.

            Невдовзі нам було призначено священика отця Олексія (Олексій Кострубицький), який правив службу в селищі Мірча. 29 березня 1991 року о. Олексій освятив місце під майбутню церкву. Це була надзвичайно радісна подія для мешканців селища. Наближалися Пасхальні Свята, і так хотілося, щоб Святе слово прийшло і до нас. Було розчищено від підліску велику поляну, напередодні нічної служби провели тимчасову електромережу. Включили святкові вогні. І ось перед світанком приїздить отець Олексій і починає богослужіння, а потім освячує пасхальні куличі та крашанки. Це було надзвичайне Свято. Багато людей плакало від радості. Святе слово знову залунало в нашому селищі.

            На черзі стало питання про будівництво нової церковної споруди. В тому приміщенні, де була церква до 1962 року, жили люди, і ставити питання про їх виселення було неможливим.

            Активні учасники двадцятки збиралися на квартирі Новосаденко Катерини Петрівни, яка вміла друкувати і мала друкарську машинку. З якою надією і вірою ми обговорювали майбутнє будівництво церкви, вибирали місце під забудову і почали збирати гроші. Першими  здали внески члени двадцятки. А потім поступово почали виходити на збір коштів на вулиці селища. Найбільше потрудилися над збором коштів Александрова К.О., Федоренко Г.Ф., Товстенко В.М., сім’я Шовкунів. Надходили кошти від людей із сусідніх сіл. Значні суми пожертвували жителі Бабинець, Пилипович, Пороскотня.

            Вирішальним фактором у виборі місця під забудову стала необхідність зручного під’їзду до церкви і приблизно центральне розміщення на території селища. Так церква отримала адресу: вулиця Леніна, 7а. На зібрані гроші було закуплено перші необхідні будівельні матеріали: цемент, щебінь, камінь та будівельні блоки. Навесні 1992 року почалося будівництво церкви. Керував будівництвом староста Товстенко Володимир Миколайович. Незважаючи на роботу на меблевій фабриці, він знаходив час і зранку, і ввечері попрацювати на будівництві. Грошей у общини було обмаль, спеціалістів та робітників запросити було неможливо, тому всі роботи – і проектувальні, і будівельні – велися своїми силами. Заливали фундамент Товстенко Володимир Миколайович, п. Іван Митрофанович Пус, Борхаленки Олександр Михайлович і Павло Михайлович, Бондаренко Микола, Прокопенко Е.В. та інші. Для кладки блоків найняли бригаду мулярів. Пізно восени закінчили основу будівлі. Закінчилися і зібрані кошти. Стало зрозумілим, що своїми силами збудувати церкву община не може. Крім того, спеціалістами було помічено прорахунки в закладанні фундаменту та порушення в канонічності форми церкви. Будівництво храму припинилося. В цей час змінилися і настоятелі. Отець Олексій перейшов до іншої парафії. На зміну йому було призначено нового настоятеля – енергійного отця Миколу (Микола Самойлович). Разом з двадцяткою було вирішено звернутися до місцевих промислових підприємств за допомогою. Також було вирішено про будівництво нової тимчасової невеликої церковної споруди, на яку потрібно буде менше часу та коштів. Керівники підприємств неоднозначно поставилися до підтримки відбудови церкви. Лише директор фабрики ялинкових прикрас п. Анатолій Маркович Васянович зі щирою душею підійшов до потреби церковної общини. Поступово підключилися до будівництва прядильно-ткацька фабрика, меблевий експериментальний завод (директори відповідно: Сушко Василь Павлович та Костюченко Леонід Петрович), лісдержгосп. Фабрика «Індтрикотаж» дозволила підключитися до її електромережі та мережі водопостачання, також допомогла матеріалами та транспортом (директор Картель Раїса Миколаївна). Дуже хотілося швидше закінчити будівництво церкви, тому прихожани кожного дня приходили на допомогу будівельникам. Особливо багато сил у будівництво вклали Товстенко Володимир, Токман Раїса, Федоренко Галина, Гуменюк Галина, Олександра, Лідія Києнко, прихожанка з Бабинець Віра та інші. В заключній стадії будівництва багато працював Костюченко Леонід. Його брат із товаришами безкоштовно зробили шиферне покриття церкви. Останній час працювали дні і ночі. На жаль у цей час настоятель нашої общини отець Микола перейшов до Микулицької церкви. Він дуже багато зробив для створення церкви в нашому селищі.

            І ось настав щасливий червневий день. Новий настоятель о. Микола освятив будівлю церкви. Через тридцять з лишнім років було відновлено наш Свято-Успенський храм. Спочатку було запалено недогорілі свічки зі старого храму, від них загорілися нові свічки відновленого храму. І хоча приміщення церкви було невелике, радість прихожан була безмежною.  Через місяць сталося ще одна радісна подія: до нас у гості приїхав єпископ Вашингтонський Владика Василь. Він сам серб за національністю і знайшов в Клавдієвому свою прийомну дочку Галину. В церкві пройшов урочистий молебень та святкова трапеза на честь великого гостя.

            Згодом в наш храм прийшов новий настоятель отець Євгеній – молодий та енергійний, він узявся одразу за добудову храму. Спочатку було добудовано вхідний коридор та кімнату для сторожа. Потім було закінчено трапезну кімнату. Наступного року була прибудована келія для священика та побутові приміщення, потім  прибудови для розширення церкви. На храмове свято Успіння Божої Матері там розмістили святкові столи для прихожан та гостей. А наступного 1996 року було закінчено прибудову зі сферичною стелею. Урочисто було зруйновано стіну між храмом та добудовою. Площа церковного приміщення стала вдвічі більшою. Було покладено тимчасову підлогу. На цих роботах особливо багато попрацювали Бондаренки Сергій та Ігор, Костюченко Леонід, Регурецький Василь, Кушніренко Леонід, п. Миргородський Василь. Велику духовну роботу провів отець Євгеній з наведення канонічного порядку в храмі. Припинилися розмови під час богослужіння. Прихожани поступово звикали до церковного порядку. Та на жаль, отець Євгеній був змушений покинути наш прихід. А перед цим пішов наш незмінний староста Володимир Товстенко. Деякий час старостами були Євгеня Миколаївна Можар та Галина Федорівна Макаренко. Потім старостою була Ольга Федорівна Ядикіна, яка і зустріла нового настоятеля – отця Іллю та його дружину Анну. Прихожани з радістю прийняли молодого священика з дружиною, маючи надію, що вони затримаються вже надовго.

            Отець Ілля активно почав свою діяльність в Клавдіївському приході. Він познайомився з керівниками селища та підприємств, маючи надію на будівництво нової церкви. А остов церковної будівлі з порушеннями технічних та канонічних умов було зруйновано. На цьому місці була запроектована нова будівля. Невдовзі при допомозі селищного голови Валентина Валентиновича Зелінського вдалося вийти на людину, що хотіла і могла допомогти в будівництві. Треба зазначити, що будівництво церковної споруди потребує великих матеріальних затрат. І ось Юрій Вікторович Салюк дав необхідну суму на спорудження фундаменту. Закладання фундаменту проводила бригада робітників із західних областей України. Робота проходила в надзвичайно складних умовах. Те літо було дуже дощове. Воду з котловану доводилося викачувати. Виникла потреба в додаткових грошових затратах та матеріалах, особливо цемент та смола. Та робітники з великим напруженням все-таки справились зі своєю роботою. Велику організаційну роботу та допомогу із влаштування побуту та харчування робітників проводить Євгенія Миколаївна, яка знову стала старостою.

            Фундамент, що зроблений згідно проекту, вражає величчю і міццю. Та закінчилися спонсорські гроші, скінчились і будівельні роботи. О.Ілля спрямовує свою діяльність на прикрашення діючої церкви, було замінено підлогу. Особливу увагу отець Ілля звернув на придбання ікон. У цей час у подружжя отця Іллі та Анни народилася донька Вероніка, яка стала улюбленицею прихожан. Та скоро стало відомо, що отець Ілля вирішив перейти до іншої парафії.

            З тривогою чекали прихожани на прибуття нового священика – надто часто змінювалися вони в нашому приході. Хотілося, щоб прийшов молодий священик, який пов’язав би своє життя з нашим селищем, знайшов собі однодумців та друзів.

            І ось у вересні 1998 року до нашого приходу приїхав новий священик – отець Роман. Зовсім молодий, він вже встиг закінчити духовну семінарію та побути настоятелем приходу поблизу Обухова. Його прихожани до цих пір приїздять до свого колишнього настоятеля. На стінці біля робочого столу висить відрядження отця Романа до Клавдіївського приходу, підписане Владикою Володимиром. І от ми, прихожани, зустріли отця Романа. Хіба зможе молодий священик, худорлявий юнак, підняти церковну роботу в такому великому і складному приході…

            Та отець Роман з натхненням взявся до роботи. І спершу він почав будувати духовне життя приходу. До церковної роботи були залучені  нові люди, яким треба було піднімати церковне життя на новий рівень. Поступово змінювався і внутрішній вигляд церкви, з’явилися нові чудові ікони. А потім був перероблений іконостас, який надав церкві нового святкового вигляду. Нові ікони були вже замовлені художникам і стали дійсно прикрасою церкви. Особливою гордістю церкви стала ікона Успіння Божої Матері, яку написали професійні іконописці на кошти парафіян. Прикрасився і зовнішній вигляд. Прибудовано було ганок на центральному вході. В будівництві ганку брали участь Цишевський Олександр, Єрлін Володимир та інші. Ремонт електромережі та створення нового освітлення території церкви зробив Цишевський Володимир.

            Отець Роман запровадив прочанські поїздки по Святих місцях. Особливо часто і з великою охотою їздять прихожани до Почаєва. В цьому могутньому осередку Православної віри люди набираються духовної сили і натхнення на служіння Богові.

            Дякуючи зусиллям о. Романа, в нашому селищі побували чудотворні ікони: образ Пресвятої Богородиці, «Призри на смиренне» та Почаївської Пресвятої Богородиці, а потім був встановлений мощевик з частинками 87-ми святих Києво-Печерського монастиря.

            На південному та північному в’їздах до нашого селища встановлені великі хрести як символ християнського буття нашого поселення.

            Та все ж німим докором на надвір’ї церкви виглядав фундамент під забудову нового храму. Зібравши всі кошти та гроші, які з Божої милості надійшли від благодійниці киянки Наталії, закупили частину цегли. А восени почали будівництво нової церковної споруди. За відсутності потрібних коштів, це був нелегкий крок. Неможливо уявити будівництво нашої церкви без отця Макарія (Василя Івановича Гричанюка). Маючи багато роботи в Києво-Печерському монастирі, він знаходить час і можливість ґрунтовно  допомагати нам. Хай Бог укріпляє цю добру безкорисливу людину.

            У 2001 році було викладено цеглою трохи вище вікон. На зиму будівництво було законсервовано. Навесні 2002 року почався новий етап будівництва. Крім кладки, треба було вже закладати основи куполів. Це надзвичайно відповідальна і тяжка праця. Керували цією роботою отець Макарій та його брат, безпосередній виконавець Ярослав Іванович Гричанюк.

            Брак коштів не дозволив зробити більше, але все одно будівництво продовжувалось, і це дуже радувало прихожан.

            Визначною подією року була поїздка до Святих гір у кінці жовтня. Організаторами поїздки були отець Роман та прихожани з Пісківки – Валентина та її чоловік.

            Дякуючи цим людям, нам вдалося побачити одну з найвидатніших Святинь нашої держави – Свято-Успенський  Святогорський монастир.

            Перед Різдвом Христовим в нашій церкві з’явилася ікона святого Іова Почаєвського з частинкою його цілющих мощей.

             Велику духовну діяльність проводить отець Роман по зміцненню нашої клавдіївської парафії. Неоціненну допомогу в цьому і особливо в господарській діяльності надає його і наш «ангел-хранитель» Євгенія Миколаївна Можар.

            Як змінився, зазвучав церковний хор з приходом Олени Єфімчук! А почали створення хору Марія Журавська, Галина Кочерга. Спасибі незмінній псаломщиці Ларисі Костюченко, добрій, світлій людині, надійній помічниці настоятеля. Спасибі нашим прекрасним хористам – Раїсі Шараповій, Галині Терещенко, Ользі Ядикіній, Тамарі Сиротенко, Тетяні Стратієнко, Юлії Клокун, Ірочці Водерко, нашим могутнім басам – Василю Регурецькому та Андрію Столярчуку, Леоніду Костюченку та Роману Токману. І всім, хто вливає свій голос у наш церковний хор, і тим, хто починав цю нелегку справу – Тетяні Дідовець, Сарі Лоскутовій та іншим.

            Неможливо уявити життя нашої общини без свічниці і бухгалтера, безкорисної доброї людини Неоніли Петрівни Новожилової, без невтомних Тетяни Денисівни Нездолій, Олени Іванівни Чувак, Наталії, Тетяни та Михайла Адаменків, Олени Яківни Корніч, Марії Степанівни Перевознік, Тетяни Камоцької, яка кожен рік радує на Різдво дітвору, Надії та Ірини Швець, Геннадія і Марини – нашої годувальниці – та їх діток, сім’ї Сиротенків, Леоніда, Тетяни та Світлани Остапчуків, сім’ї Шовкунів, сім’ї Миколи та Марії Баюриних, нашої Київської гості Лариси Толочко, Наталії Лоскутової, Філоненко Олени, її дочки Тамари та внучки Каті Осауленків, селищного голови Валентина Валентиновича «со женою и чадами», Олександра Михайловича з дружиною, нашого працьовитого сторожа Тамару Павлівну. Завжди  порадують різдвяною ялинкою і всілякою допомогою церкві Леонід Кушніренко та Юрій Грачов. Приємно бачити на богослужінні Анну Галухіну, Марію Слободняк, Ольгу Товстенко, Марію Іваній, Любов Степанець, Ольгу Савченко, Поліну Сліпенко, сім’ю Васяновичів. Хотілося б частіше бачити Галину Степанівну Груздєву, яка зараз допомагає отцю Євгенію.

            Майже на всі великі свята приїздить до нас з далекої Харківщини мама отця Романа – Галина Драгушевна. Вона вже стала нашою рідною людиною, і ми чекаємо неї весь час, як і її син.

            Велику допомогу під час богослужінь надають отцю Роману наші молоді, але вже досвідчені пономарі – Дмитро та Віталій Петрови, Дмитро Костюченко, Андрій Столярчук, Роман Водерко, Микола Швець, Андрій Картель.

            На закінчення хочеться вибачитись перед людьми, що брали участь у будівництві і житті церкви, але не згадані в тексті. Дуже жаль, що наша убога пам’ять не може згадати  всіх сподвижників нашої Клавдіївської церкви, та їх не забуде Бог.

            Дякуючи терпінню Господньому, життя продовжується. Можливо будуть написані нові славні сторінки історії нашої селищної церкви. Хочеться, щоб більше і більше прихожан, жителів Клавдієвого, приймали участь у розбудові нашої церкви. Своєю скромною працею для церкви ми будуємо храм у своїй душі, а це найбільше багатство православної людини.